Окремі питання звільнення працівників

За загальними правилами роботодавець повинен у день звільнення відповідно до ст. 47 Кодексу Законів про працю України (далі – КЗпП) надати працівнику копію наказу (розпорядження) про звільнення, видати трудову книжку із належними записами про звільнення. Зокрема, із вірним зазначенням підстави для припинення трудових відносин та подальшого звільнення. Так, працівник при отриманні трудової книжки має розписатися в Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них. Мовиться про форму № П-10, затверджену наказом Мінстату України від  27.10.1995 р. № 277.

Також  роботодавець має розрахуватися з  працівником у строки, передбачені ст. 116 КЗпП, попередньо повідомивши письмово працівника про суми, належні йому до виплати при звільненні.  Себто роботодавець повинен у день звільнення працівника остаточно розрахуватися з ним. А саме, виплатити зарплату працівнику за відпрацьовані до звільнення дні, компенсацію за невикористану відпустку, провести інші виплати працівнику. Може трапитися, що у  день звільнення особа не працювала. Тоді належні працівнику суми слід виплатити не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Ще зверніть увагу, що працівник вправі вимагати від роботодавця довідку про роботу у нього, в якій мають бути зазначені (ст. 49 КЗпП): спеціальність, кваліфікація, посада, час роботи, розміру зарплати працівника.

Звільнення у зв’язку з закінченням строку трудового договору

Підстави для такого звільнення зафіксовані у п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Себто роботодавець може припинити трудові відносини  із працівником по закінченні строку дії ТД (п. 2 та п. 3 ст. 23 КЗпП), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення. Зверніть увагу, що ст. 23 КЗпП робить акцент на тому, що строковий ТД укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

За підставою з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП можна звільнити працівника, з яким укладено строковий ТД згідно зі ст. 23 КЗпП.  Якщо при укладенні ТД не дотримано повною мірою вимоги цієї статті, то ТД вважається укладеним на невизначений строк. Відповідно такий ТД неможливо припинити  у зв’язку із закінченням строку його дії.

Звільнити працівника за строковим ТД можна:

• в останній день виконання певної роботи,  якщо ТД укладено на період її виконання;

• в останній день строку дії ТД, якщо такий ТД укладено до певної дати;

• в останній день перед виходом на роботу працівника на постійній основі, якщо працівника, що звільняється було прийнято на місце такого тимчасово відсутнього колеги.

Ініціювати звільнення на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП може будь-яка сторона строкового ТД: або працівник, або роботодавець. До речі,  роботодавець по закінченні дії строкового ТД може просто видати наказ про звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП.  Незважаючи на те, що де-юре наступного дня після закінчення строку дії ТД і працівник може просто не виходити на роботу без будь-яких наслідків, де-факто йому все одно слід скласти заяву на звільнення. Зазвичай, на її базі  керівник підприємства оформлює відповідний наказ про звільнення. Цей розпорядчий документ стане підставою для внесення відповідного запису до трудової книжки працівника і згідно ст. 116 КЗпП – для остаточного розрахунку за усіма виплатами, належними працівнику.

Додамо, що можливе дострокове припинення строкового ТД, тоді при звільненні застосовують не п.  2 ч. 1 ст. 36 КЗпП, а ст. 38 КЗпП (за власним бажанням) або п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін).

Декілька замальовок щодо особливостей звільнення у зв’язку зі закінченням строку ТД, зокрема, осіб, згаданих у ст. 184 і ст. 186¹ КЗпП.

Нагадаємо, що заборонено звільняти вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (до 6 років – коли дитина потребує домашнього догляду), одиноких матерів за наявності дитини до 14 років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Зокрема, у разі звільнення таких жінок по закінченні строку ТД ч. 3 ст. 184 КЗпП передбачено їх обов’язкове працевлаштування: зі збереженням на цей період середньої зарплати, але не більше 3 місяців з дня закінчення строкового ТД. І ст. 186¹ КЗпП так само піклується  про батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також опікунів (піклувальників), одного із прийомних батьків, одного із батьків-вихователів.

Звільнення за угодою сторін

Такий варіант передбачено п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП, за якого припинення трудових відносин може ініціювати рівною мірою як працівник, так й  роботодавець. Себто одна сторона висловлює бажання звільнитися чи вносить пропозицію щодо звільнення, а інша надає згоду на це.  

Звільнення за угодою сторін застосовується для припинення трудових відносин як до строкового ТД, так і до ТД, укладеного на невизначений строк. Завважте, якщо одна зі сторін не погодиться на звільнення за такою підставою (план «А») трудові відносини не припиняться. І коли працівнику потрібно все одно звільнитися, у нього має бути план «Б»: звільнення за власним бажанням, а це вже інша стаття КЗпП.

Якщо ж сторони дійшли згоди, то саме вони й визначатимуть дату припинення дії ТД. Себто тут не спрацьовують законодавчі норми щодо необхідності попереджати роботодавця за два тижні як це передбачено ст. 38 КЗпП при розірванні ТД, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Зверніть увагу що звільнення за угодою сторін має таку особливість: якщо сторони ТД дійшли згоди і визначили дату звільнення, то працівник вже не зможе відмовитися від звільнення і відкликати заяву про нього якщо роботодавець буде проти цього. Принаймні, таку позицію викладено у п. 8 постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. № 9 (далі – Постанова № 9): за домовленості між  працівником і роботодавцем про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП  (за згодою сторін) ТД припиняється в  строк,  визначений сторонами.  Анулювання такої домовленості  може  мати   місце   лише   при  взаємній  згоді  про  це  роботодавця і працівника.

Документальне оформлення звільнення за угодою сторін полягає, перш за все, в складанні працівником відповідної заяви. На її підставі керівник підприємства видає наказ про звільнення. Після цього кадровик або інша уповноважена на кадровий облік особа вносить відповідний запис до трудової книжки працівника, що звільняється.

Звільнення за власним бажанням

Відповідно до ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк. У воєнний час питання звільнення, зокрема, за власним бажанням працівника регулює також Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ (далі – Закон № 2136). Далі нагадаємо норми КЗпП щодо звільнення за власним бажанням та нюанси такого звільнення з огляду на Закон № 2136.

Підстави для звільнення за власним бажанням

Трапляються випадки, коли працівник не може продовжувати роботу через:

• переїзд на нове місце проживання;

• переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість;

• вступ до навчального закладу;

• неможливість проживання у даній місцевості, підтверджену медичним висновком; вагітність;

• догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю;

• догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи;

• вихід на пенсію;

• прийняття на роботу за конкурсом;

• інші поважні причини.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України власник або уповноважений ним орган на підставі відповідної заяви працівника, що має вищезазначені поважні причини повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Зверніть увагу,  що роботодавець може затребувати документальне підтвердження поважних причин, які зумовили працівника на звільнення за власним бажанням. Адже у КЗпП немає заборони на ці дії роботодавця. Наприклад, у разу звільнення у зв’язку зі вступом до навчального закладу таким документом може бути довідка з освітнього закладу, а у разі переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість – довідка про переведення тощо.

Попередження про звільнення за власним бажанням

За відсутності поважних причин, але за наявності бажання звільнитися працівник має письмово за два тижні попередити власника або уповноважений ним орган про свій намір звільнитися. Хоча на практиці роботодавці можуть піти назустріч працівникам без поважних причин для звільнення і звільнити їх без дотримання строку попередження 2 тижні.

Зауважимо, що відповідно до ч. 4 ст. 241-1 КЗпП, строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня. Також норма 2 тижні не є сталою, бо заяву можна подати і раніше, а дату звільнення зазначити пізнішу, ніж через 2 тижні після дня подання такої заяви. Тобто у заяві на звільнення працівник має зазначити бажану дата звільнення (останній робочий день).

Якщо ж працівник не зазначає у заяві дату звільнення, то його, зазвичай, звільняють через 2 тижні з дня подання заяви та у відповідний день. За цим слідкує кадрова служба підприємства.

Працівник, який  попередив  власника  або  уповноважений  ним орган про    розірвання    трудового   договору,   укладеного   на  невизначений  строк,  вправі  до  закінчення  строку  попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на місце такого працівника не запрошена  особа  в  порядку  переведення  з іншого підприємства, установи, організації (ч. 4 ст. 24 КЗпП).