Почнемо з того, що відповідно до глави 64 ЦКУ відносини перевезення регулює договір перевезення, за яким перевізник має доставити довірений відправником (замовником) вантаж його одержувачу. У договорі потрібно чітко прописати положення про місце, строки відвантаження/розвантаження, розмір плати за послугу, відповідальність сторін, порядок вирішення спору тощо.

Завважимо, що виходячи зі ст. 142 Статуту автомобільного транспорту УРСР простій – це затримка з вини вантажовідправника або вантажоодержувача автомобілів (автопоїздів), а також обмінних напівпричепів, поданих під вантаження або розвантаження, понад установлені строки. За це вантажовідправник або вантажоодержувач – замовник автотранспорту сплачує автотранспортному підприємству або організації штраф за кожну хвилину простою автомобіля (автопоїзда).

А в п. 15.2 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу від 14.10.1997 р. № 363 (далі – Правила № 363), зазначено, що простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу є обставинами, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності. Це оформлюють актом у паперовому або електронному вигляді, за формою, що наведена в додатку 4 до Правил № 363.

Отже у договорі перевезення сторони мають визначити певні положення про простій, зокрема, що вважати простієм, з якого моменту починають його відлік, розмір штрафу за простій та порядок його сплати тощо.

На практиці простій у пунктах навантаження/розвантаження підтверджують товарно-отранспортна накладна та вищезазначений акт. Зокрема, відповідно до п. 8.25 Правил № 363 час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється у пункті вантаження з моменту проставляння в товарно-транспортній накладній (ТТН) відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження – з моменту пред’явлення водієм ТТН в пункті розвантаження. Тож якщо фактичний час, перевищує час, який визначений договором та вказаний у ТТН, то мовиться про простій. Також на практиці додатковим підтвердженням моменту початку простою автотранспортного засобу може бути відповідне повідомлення відправника/одержувача. Повідомлення подають, зокрема:

засобами поштового зв’язку;електронною поштою;врученням під розписку.

При простої автотранспорту матеріальна відповідальність у вигляді штрафних санкцій виникає, якщо це прямо зазначено у договорі перевезення. Якщо такі положення відсутні, то відповідальність за простій не виникає.

Отже у договорі перевезення можна визначити відповідальність за затримку:

у вигляді додаткової плати за послугу, тобто плата за т. зв. нормативний простій не є штрафом, а включається до вартості послуги з перевезення. Плату за нормативний простій автотранспорту оподатковують ПДВ за ставкою 20%; у вигляді штрафу у випадку наднормативного простою. Розмір такого штрафу на практиці встановлюють як за хвилину, так і за годину чи добу. Як ми зрозуміли, Ваш договір передбачає саме штраф за такий простій. Тоді відповідно до п. 188.1 ПКУ до договірної вартості не включають, зокрема, суми неустойки (штрафів та/або пені).

На практиці при понаднормовому простої відправнику або одержувачу виставляють претензію. Зазвичай, у претензії зазначають:

повні реквізити пред’явника претензії;дату та номер претензії;документи, що підтверджують простій;обставини виникнення простою;сума штрафу, його розрахунок;реквізити для оплати простою тощо.

Раніше вимоги щодо заповнення претензії містила ст. 222 ГКУ.