Роз’їзний характер роботи чи відрядження: знаходимо відмінності

Як відомо, відрядження – це поїздка найманого працівника на певний строк до іншого населеного пункту за розпорядженням і за рахунок коштів роботодавця для виконання поза місцем постійної роботи службового доручення, пов’язаного з основною діяльністю роботодавця (п. 1 розд. І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Мінфіну від 13.03.1998 р. № 59, далі – Інструкція № 59).

Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз’їзний (рухомий) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колдоговором підприємства або трудовим договором між працівником і роботодавцем (п. 2 розд. І Інструкції № 59).

У законодавчому полі, зокрема, в КЗпП  поняття «роз’їзний (пересувний) характер робіт» не визначено. Щоправда, в листі Мінсоцполітики від 17.11.2006 р. № 307/13/133-06 (далі – лист № 307) надані окремі рекомендації щодо робіт з роз’їзним (пересувним) характером.

Також у листі № 307 зазначено, що в питаннях визначення проведення робіт з роз’їзним характером  необхідно керуватися постановою Держкомпраці і Секретаріату  ВЦРПС від  01.06.1989  р.  № 169/10-87 «Про затвердження Положення  про  виплату  надбавок,  пов’язаних  з   пересувним   і роз’їзним характером робіт у будівництві».

Зокрема, роз’їзний характер  робіт  передбачає  виконання   робіт   на об’єктах,  розташованих на значній відстані від місця розташування організації, у зв’язку з  поїздками  у  неробочий  час  від  місця знаходження  організації  (збірного  пункту)  до  місця  роботи на об’єкті й назад, що становить не менше як дві-три години на день.

Отже робота з роз’їзним характером не вважається відрядженням.

Як визначити роз’їзний характер роботи

Звертаємо увагу, що впровадження роботи з роз’їзним характером не є імперативною нормою. Адже працівники, які виконують роботу на об’єктах, розташованих на значній відстані від місцезнаходження підприємства не зобов’язані щодня виїжджати на такі об‘єкти та повертатися до місця роботи, що займає не менше 2-3 годин на день.

І якщо підприємство хоче впровадити роботи з роз’їзним характером, то це має бути зафіксовано в окремому положенні, або внесено до вже існуючого положення про оплату праці: з умовами таких робіт, переліком робіт, посад, професій, за якими застосовуються роботи з роз’їзним характером тощо. У цьому випадку службові поїздки працівників із роз’їзним характером роботи не вважаються відрядженнями, тому добові їм не виплачуються.

Наприклад, податківці вважають, що колективним договором повинно бути визначено, чи вважаються службові поїздки працівників в інші населені пункти службовим відрядженням або роботою, що має роз’їзний (пересувний) характер.

А фахівці зі служби зайнятості зауважують: «Підприємству, на якому застосовуються роботи з роз’їзним характером, слід фіксувати в колективному договорі, чи є такі поїздки працівників службовим відрядженням, чи їхня робота має роз’їзний (пересувний) характер.

Разом із внесенням такої інформації до колективного договору її слід дублювати і під час укладення трудового договору з працівником. Адже порядок і розмір відшкодування витрат у службових поїздках працівників залежать від положень колективного договору.

Якщо підприємство не має колективного договору, цей перелік може бути зазначено в наказі про облікову політику, положенні про оплату праці, правилах внутрішнього трудового розпорядку тощо.

Якщо службові поїздки (робота) працівників матимуть роз’їзний (пересувний) характер, вони оплачуватимуться відповідно до Постанови № 490. Якщо ж вони будуть визначатися як відрядження, тоді такі поїздки оформлятимуться та компенсуватимуться як відрядження».

На практиці підприємства ще затверджують положення про роз’їзний характер робіт. У цих документах вони фіксують порядок отримання службових (робочих) завдань працівниками з роз’їзним характером робіт, порядок та форму звітування щодо їх виконання.

Крім того, зазначають в посадових (робочих) інструкція та в трудовому договорі, укладеному з працівником, відомості про те, що робота має роз’їзний характер.

Надбавки за роз’їзний характер роботи

У листі Мінпраці від 13.09.2006 р. № 905/13/84-06 сказано, що надбавка за   пересувний   характер   робіт встановлюється робітникам  в  цілях компенсації підвищених витрат,  пов’язаних із частою передислокацією організації або відірваністю від постійного місця проживання. Підприємство   самостійно   вирішує доцільність    встановлення    та   розмір   надбавок   (польового забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів  працівників, робота  яких виконується вахтовим методом,  постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер робіт. Тож з урахуванням специфіки своєї господарської діяльності підприємство має право самостійно встановити перелік робіт, посад, професій, роботи за якими мають роз’їзний характер роботи.

Встановлюють надбавку відповідно до постанови КМУ «Про  надбавки (польове  забезпечення)  до  тарифних  ставок  і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних ремонтних   і  будівельних  робіт,  та  працівників,  робота  яких виконується вахтовим методом,  постійно проводиться в  дорозі  або має роз’їзний (пересувний) характер» від 31.03.1999 р.  № 490 (далі – Постанова № 490).

Якщо колективним договором, який діє на підприємстві, визначено, що службові поїздки відповідних категорій працівників – це робота, яка постійно проводиться в дорозі і має роз’їзний характер, то відповідно до постанови № 490  таким працівникам відшкодовуються витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення в порядку, визначеному КМУ для відряджень у межах України і за кордон.

Оподаткування доплат (надбавок)

Доплати (надбавки) до посадових окладів працівників за роз’їзний (пересувний) характер роботи, якщо такі доплати (надбавки) передбачені трудовим або колективним договором оподатковують ПДФО за ставкою 18% (див. категорію 103.02 ЗІР).

Також податківці зазначають, що  у разі якщо колективним договором визначено, що службові поїздки працівників в інші населені пункти є роботою, що має роз’їзний (пересувний) характер і не є відрядженням, то відшкодування витрат на проїзд до місця відрядження (роботи) і назад, а також на наймання житлового приміщення таким працівникам підприємством, слід розглядати як компенсаційні виплати, що включаються до складу заробітної плати і оподатковується за ставкою 18% (див. категорію 103.02 ЗІР).  Також ці доплати оподатковують й військовим збором за ставкою 1,5%.

Відповідно до п. 3.16 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 р. № 5 (далі – Інструкція № 5),  суми надбавок за роз’їзний характер робіт у розмірах, визначених законодавством, не входять до фонду оплати праці на підставі. А отже на них не нараховується ЄСВ.

Також зверніть увагу на Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою КМУ від 22.12.2010 р. № 1170 (далі – Перелік № 1170). До Переліку № 1170 віднесено надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок, посадових окладів працівників, що направляються для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт і працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз’їзний (пересувний) характер (п. 10 розд. I Переліку № 1170).

Витрати на проїзд і проживання при роз’їзному характері роботи: що з ЄСВ. Відповідно до пп. 2.1.6  Інструкції № 5 не включають до фонду оплати праці (ФОП) відшкодування витрат у зв’язку  з  відрядженням, зокрема, вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення. Про не включення до ФОП подібних витрат при роботах з роз’їзним характером не сказано. Тож є ризик, що податківці вимагатимуть нарахування ЄСВ на такі виплати відповідно до пп. 2.3.4 Інструкції № 5, як на виплати індивідуального характеру.

Підсумуємо:  якщо  підприємство роботи, пов’язані з виконанням посадових обов’язків в іншому населеному пункті, не визначає як роз’їзні, тоді мовиться про відрядження – з відповідною виплатою добових.