Завважимо, що договір позики регулює ЦКУ (див. ст.ст.1046-1053), тобто відносини за таким договором не є трудовими. Тож неповернення позики не може бути причиною відмови у звільненні працівника. Звільнення відбувається за загальними правилами: з отриманням належних коштів при звільненні, відповідного запису у трудовій книжці тощо.

Тобто якщо на момент звільнення строк повернення позики не настав, позичальник може продовжувати погашати заборгованість після розірвання трудових відносин на підставі вже існуючого договору позики. Тож окремо договір складати не потрібно.

Працівник може потім погасити позику достроково або погашати протягом встановленого строку за договором. Ніяких податкових наслідків за таким варіантом не буде.

Але якщо позика залишається неповерненою відповідно до умов договору, з моменту порушення строку повернення починається відлік строку позовної давності. Згідно з ч. 2 ст. 252 ЦКУ строк визначається календарною датою або вказівкою на подію, що має неминуче настати. Із наступного дня починається перебіг загального строку позовної давності – 3 роки. Відповідно до пп. 164.2.7 ПКУ сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50% місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації.